Кожна література має свого очільника, будителя, того письменника, творчість якого є в її історії наріжним каменем, на котрому будується національна самоідентифікація. Для шотландців постать Роберта Бернса — як для українців Тарас Шевченко. Шотландська культура завдячує Бернсові поновленням цікавості до давньої літератури, традицій, старожитностей. Література — появою особливої “Бернсової” строфи, народницькою та романтичною течією в красному письменстві, розквітом шотландської поезії рідною мовою. Нація завдячує йому власною самоідентифікацією, становленням своєї мови, адже довгий час цей народ жив у тіні Англії, й лише Бернс довів, що шотландська мова — повноцінне явище, а не діалект англійської. Роберт Бернс ще за життя став національним поетом. Гете називав його великим, Скотт — надзвичайним і геніальним. А Бернсів вірш “Шотландці” багато років був неофіційним гімном Шотландії.